Image
. 23 oC переменная облачность
UK EN IW RU

Відповідь хейтерам щодо святкування Рош га-Шана 5784

Відповідь хейтерам щодо святкування Рош га-Шана 5784

18 вересня, вже після завершення святкування Рош га-Шана, блукаючи інтернетом натрапила випадково на відео одного не вельмишановного пана. Не вельмишановного, бо відео записано суцільним матом. Я розумію, іноді підгорає у всіх, але думки можна висловлювати більш стримано і культурно. Це був потік хейту на цьогорічне паломництво.

Пан автор стверджував, що не було жодної тривоги, що Умань ніби накрита скляним куполом.

Додаю скріншоти повідомлень начальника Черкаської обласної військової адміністрації пана Ігоря Табурця про тривоги. Не знаю, де той блогер був, коли були тривоги, коли над нами летіла ракета рано вранці. Таке.

Про танці і порушення комендантської години. Я якраз напередодні Рош га-Шана знімала ту локацію з танцями. Можете переглянути відео на нашій сторінці у Фб. Знаєте, у нас в країні війна. Хтось на передовій. Хтось працює в тилу. Напруження нервової системи іноді буває колосальне у тих, хто в тилу, я вже не говорю про людей на фронті. Так от. Оті танці, оте споглядання чиїхось щирих веселощів дали на якісь хвилини особисто мені передих емоційний. Я ще переглядала не раз ці відео і постійно посміхалась.

Такого єднання, такої щирої радості, такої безпосередності у сприйнятті музики, такого вміння радіти життю я би хотіла побажати нам. Я би так хотіла побачити колись наших людей, які так само весело і енергійно танцюють поряд і 60-ти річні і 10-ти річні, радісно, безтурботно, без тикання один на одного пальцями і споглядання зі сторони зі скептичними поглядами: «ти подиви на них! Вони якісь ненормальні». Я щиро бажаю нам дорости до цього відчуття моменту, вміння радіти музиці і святкувати з посмішкою. (І не потрібно зараз думати про наркотики, я там була. Придивіться самі, якщо маєте очі, ви можете стверджувати, що всі на тих відео, що я відзняла, є під дією якихось речовин?

Знаєте, в мене свого часу був такий досвід. Я шалено любила музику і шалено любила танцювати. І танцювала всюди майже так самовіддано, як оті хасиди. Так от, потім чула від людей, що про мене казали, ніби я вживаю наркотики. Хоча це неправда. Думайте перед тим, як щось стверджувати.)

Щодо відео пана-блогера до танців в темряві, я підійшла до поліції, саме до тих хлопців, які чергують на танцювальній локації. Ось що вони відповіли: «Під час комендантської години ніяких таких дій не проводилось», запис додаю.

Відео я переглядала 18 вересня десь увечері, вже 19 вересня опівдні посилання на нього вже не спрацьовувало. Можливо його видалили, але його подивилась велика частина людей. Радію з того, що в коментарях були спокійні і адекватні повідомлення. Хотіла більш докладно пройтись по відео, відновити в пам’яті, що він там наговорив, вірніше наматюкав, але й добре, що відео недоступне – багато честі так часто таке переглядати. Все, що пам’ятаю з його крику, пишу ось тут.

І ще ось це ствердження: «У нас війна! А вони тут святкують! А нам святкувати не можна!»

Панове, вас чесно заїдає, що вам святкувати не можна? А хочеться? Зараз? У вас інших думок в голові немає? Як на мене, хочете святкувати, ну от виникло у вас таке непереборне бажання, порахуйте, скільки вам потрібно коштів на застілля, візьміть цю суму і перерахуйте на потреби військових, не важливо які, чи то на зброю, чи на протезуванні і реабілітацію. Все. У вас буде привід собою пишатися. Бог посміхнеться такому вашому вибору. Тільки не потрібно про це кричати біля кожного стовпа, хіба що ви хочете зібрати ще більше коштів і пропонуєте в такий спосіб долучитися знайомих. Робіть добро тихо. Робіть добро. Буде у вас ще час святкувати.

А щодо святкування хасидами. Так, у них свято. Багато молитов і повинно бути багато радості, так казав їхній святий. Порадійте за них. Це добре почуття для будь-кого – вміння порадіти чужій радості. Порадійте силі віри, яка веде їх в таку далечінь, щоб годинами проводити у молитвах (я це бачила). Порадійте силі їхнього духу, який веде їх у таку далечінь, у країну, в якій іде війна, і «прилетіти» може будь-коли, а вони показують, що вони не бояться русні, її ракет, що вони не мають страху перед державою-терористом.

І тепер – тадам! – можете трохи позаздрити (ну куди ж ми без цього поки), бо Держава Ізраїль (за розповідями хасидів) виділила декілька мільйонів, що оплатити паломництво цьогоріч для тих, хто мріє хоча б раз у житті потрапити на могилу цадика Нахмана, але не має фінансової можливості, бо зарплатні вистачає на життя, оплату кредитів і поточні розходи. Уявляєте таке для себе? Ви мрієте поїхати наприклад на святі місця в Єрусалим, але ви розумієте, що вам життя не вистачить зібрати коштів, і держава вам виділяє кошти на квиток, на житло, на їжу. І каже: «Ідь, молися, дитино!»

Я – ні, чесно. Можливо наша держава і виділяє такі кошти комусь, але жоден з моїх знайомих під таке не потрапляв, а ваші?

І ще про святкування: «як вони можуть, коли у нас тут війна!». Пам’ятаєте Сирію? Ви бачили фото з Алеппо? Я вам нагадаю.

фото 1

фото 2

фото 3

Не полінуйтесь, пройдіть за посиланнями. Бачили?

Що ви на той час робили? Ви якось допомагали постраждалим сирійцям? Ви знайшли якийсь фонд, який допомагав там, і перевели туди хоч копійку?

Спочатку запитуйте себе: що я зробив для цього світу. А потім питайте у інших.

Все.

Related Articles