Image
. 23 oC переменная облачность
UK EN IW RU

Ігор Миклащук: "Пріоритет №1 – допомога ЗСУ".

Начальник Уманської районної військової адміністрації Ігор Миклащук - людина, чиї вчинки кажуть більше ніж слова: вантажний автомобіль із високою прохідністю передати хлопцям у пікселі, або надати Starlink у райони з обмеженим зв’язком, працювати над облаштуванням додаткових «Пунктів незламності», організовувати  спільну допомогу  бізнесу Уманського  району нашим захисникам та переселенцям, турбуватися про дітей, що залишилися без батьківського піклування під час війни, та багато інших справ – це все про нього. «Умань Медіа» отримала можливість особисто поспілкуватися з паном Ігорем, та запитати про нагальне та важливе. 

  1. Пане Ігорю, де був очільник військової адміністрації Уманського району 24.02.2022? З чого для Вас почалося повномасштабне вторгнення російських загарбників в Україну і якими були перші місяці війни?

Уманський район одним з перших в Україні зазнав ворожого удару і всі ми відчули, близько половини шостої ранку, вибухи, які було чутно в місті та багатьох селах. Мені стало зрозумілим, що потрібно негайно виїжджати  на робоче місце. В нас є онлайнова спільнота співробітників Уманської районної державної адміністрації, я написав, що терміново зустрічаємося на робочому місці і одразу виїхав. Десь біля 6:15  почали збиратися всі співробітники, не чекаючи вказівок, слід було здійснювати заходи і приймати рішення, які від нас вимагав час і чекали жителі району. Від того, що вибухнув склад зі зброєю, почали розлітатися залишки снарядів і нашим основним завданням стала безпека та евакуація тих, хто не може допомогти собі сам. Це, в першу чергу, дитячі притулки. В Умані таких є два. Ми маємо певні алгоритми та нормативи для таких випадків. В разі надзвичайної ситуації на об’єктах підвищеної небезпеки, зона ураження яких становить до 30 км, потрібно вивозити діток за межі 30 км. При спілкуванні з головою Звенигородської районної державної адміністрації було досягнуто домовленості про прийняття дітей та надання їм необхідної допомоги. Разом з міським головою м.Умань визначили місце початку евакуації -  перехрестя Вінницької та Одеської трас,  біля мережі заправок АЗС. Провели перемовини з автоперевізниками, щоб вони надали транспорт, розмістили інформацію в соціальних мережах. Відповідно, особисто, на місці, контролював перші евакуаційні автобуси. Тоді були надзвичайно великі пробки, хто міг, той виїжджав сам. І, завдяки такій оперативності, ми в перший день евакуювали два притулки в сусідній безпечний район, де вони перебували протягом кількох тижнів. Після того визначили місце їх подальшої дислокації.

В умовах війни, органи державної влади, на моє переконання, мають працювати більш рішуче, згуртовано, відповідально і ефективно, ніж у мирний час. Ми віднайшли відносно безпечне місце і створили ситуаційний штаб, куди ввійшли: представники Уманської РДА (в той же день Указом президента було перетворено на Уманську районну військову адміністрацію), голови органів місцевого самоврядування, керівники силових структур району, а також критичної інфраструктури, закладів охорони здоров’я.

І додам, що додому заїхати і взяти необхідні речі мені вдалося лише на 8 день після повномасштабного вторгнення.

До початку березня ми всі разом працювали практично без повноцінного сну і інших звичних для людини побутових речей. Взагалі не відчувалося втоми, бо був дух єдності і розуміння виконання важливої і необхідної справи для захисту людей. Також сил додавало і те, що взагалі в нікого з нашого штабу  я не бачив ні страху, ні тривог чи розчарування, усі мали ентузіазм до роботи. Якщо в перший день повномасштабного вторгнення ми більше займалися саме евакуацією людей та діток, то вже через кілька днів через Уманський район почали масово їхати люди, які втікали від війни з інших регіонів. Причому вони були, як з міста Києва та Київської області, з Одеської та східних і північних областей України .

Завдячуючи високому ентузіазму людей тадієвій співпраці з бізнесом, ми створили колл-центр. При адміністрації й досі функціонує «гаряча лінія». Потім, ми повідомили через соціальні мережі  інтернет, що люди можуть нам телефонувати, аби ми мали змогу їм допомогти, заправити пальним їх авто, забезпечити  продуктами харчування та надати можливість знайти ночівлю.

До того ж, мною створено WhatsApp- групу, куди я доєднав відповідально-активних підприємців, волонтерів, небайдужих громадян, щоб, коли з’являтиметься проблема (до прикладу, транспорт в дорозі зламався) - вона вирішувалась. При зверненні на «гарячу лінію» та особисто до мене, інформація розміщувалась в групі, й одразу відповідали з десяток бажаючих допомогти цій людині й реально допомагали. Також, на другий тиждень, коли кількість транспорту була такою, що кожного дня через наш район переміщалось більше 100тис. авто, деякі  внутрішньо переміщались, інші їхали до Європейських країн, втікаючи від подій війни, ми спільно з ДСНС розгорнули два пункти обігріву на вінницькій трасі, за доручення Черкаської обласної військової адміністрації, де волонтерили працівники Уманської РВА та Уманської міської ради. У вихідні там могли переночувати, зупинитися, зігрітися та поїсти від 2 до 4 тис. осіб. В цей час нами було розгорнуто  активне будівництво фортифікаційних споруд. 

В перші місяці війни усе виглядало таким чином.

На початку війни, на слуху були загрози ризику  наступу на Уманський район. Коли орки стояли під Києвом, ми будували блокпости, ввели комендантську годину, сприяли укріпленню та дооблаштуванню нашій територіальній оборони. Хоча, ми почали вирішувати організаційні питання ТРО ще до початку повномасштабного вторгнення. Основний підбір особового складу, визначення  з місцем розташування, забезпечення їх необхідними матеріалами та транспортними засобами – це все припало на перші три тижні війни і принесло свої результати. Хлопці з ТРО, з кінця осені перебувають у районі бойових дій і воюють більше 5 місяців дуже успішно, на жаль, маємо і втрати трагічних подій війни. Є загиблі, але наші хлопці міцно стоять на своїх позиціях і чинять опір ворогу.

Навіть зараз ми не повинні втрачати пильність, бо загроза наступу все ще зберігається. Найбільша війна з часів другої світової йде досі.

  1. Що надало снаги зібратися?

Звісно, не тільки мені, а  усім людям, додавала снаги сила українського народу і віра, яка нам притаманна, й вибору іншого не було. Кожен розуміє, що ця війна - за наше існування, за наше майбутнє,  по іншому не можна діяти. Треба перемогти й подолати ворога.

Ще потужніше допомагати нашим ЗСУ - це пріоритет номер один. Вони ціною власного життя й здоров’я боронять нашу землю, щоб ми мали змогу жити, працювати й виховувати своїх дітей на відносно мирних територіях. Хоча мирних територій в Україні, зважаючи на ракетні небезпеки та інші злочинні дії ворога, немає.

  1. Ігоре Миколайовичу, Ви активно дієте, постійно у дописах стрічки новин. Але ж Ви не один? Хто у Вашій команді, з ким співпрацюєте та кого б хотіли відзначити?

Передусім я хочу подякувати колективу Уманської РВА. В мене, наприклад, була така ситуація, коли ми їхали на евакуацію діток, мені потрібна була допомога, бо я сам за кермом, тому взяв із собою одну зі співробітниць. Я бачив, що вона схвильована й запитав: «Окрім того, що там зверху літають снаряди, що ще Вас хвилює?» «Моя мама знаходиться неподалік від цих військових складів», - відповіла вона й поїхала евакуювати дітей. В дорозі ми все ж знайшли людину, яка змогла перевезти маму нашої співробітниці в безпечне місце.

Ми, разом з колегами до липня місяця, працювали без вихідних, без свят та практично в цілодобовому режимі, з нічним чергуванням. Наш колектив дуже сильний. Дякую йому! Ще хочу висловити вдячність підприємцям. Місто Умань економічно активний регіон і тут є велика кількість патріотично налаштованих та економічно сильних підприємців. Завдяки їх підтримці, ми зробили сильні та потужні дії. І вони заслуговують на повагу. Після перемоги ми зможемо гучно сказати про це на загал. Хочу подякувати хлопцям, бо коли формувалася ТРО, бажаючих прийшло в кілька разів більше, ніж передбачалось. Людям, які віддавали власні авто на потреби ЗСУ. Хочу подякувати їм усім.

  1. Як Ви оцінюєте ситуацію з безпекою на Уманщині?

Ми маємо плідну співпрацю  керівництва Уманської  РВА, усіх силових органів, органів місцевого самоврядування та критичної інфраструктури. Ми практично кожного дня збираємося, обговорюємо виклики та завдання, які нам потрібно спільно вирішити. В районі вже були різні випадки. Були ворожі удари, завдані з неба, про які писали в ЗМІ. І я хочу відзначити керівників за оперативність та злагоджену роботу. Й навіть коли був блекаут, не всі це відчули. Але це теж був такий період: тиждень, як на початку війни. В рази зменшився обсяг постачання електроенергії у район і ключовим питанням було передусім забезпечити критичну інфраструктуру, щоб працювали заклади охорони здоров’я, у домівках була вода та водовідведення. І ми з цим впоралися, інфраструктура працювала. Було не просто, все робилося завдяки ентузіазму тих самих спеціалістів з енергомереж, працівників комунальних служб. Часто усе вирішувалося в ручному режимі. Тому штаб, який в свій час утворився при Уманській РВА, досі діючий і готовий до швидкого реагування на виклики.

  1. Ми впевнені, пане Ігорю, що Ви маєте багато планів та ініціатив. Чим вже задоволені, чим – ні, а що б хотіли анонсувати?

Попри війну, ми повинні бути міцним тилом, допомагати нашим захисникам в районі бойових дій, як ми це робили і робимо для нашої ТРО. Забезпечувати автотранспортними засобами, необхідними медикаментами, дронами, тепловізорами, тощо. Так, ми повинні надалі підтримувати ЗСУ. Життя продовжується, діти мають отримувати знання, бо ми воюємо заради їхнього майбутнього. Повинні працювати та розвиватися освіта і медицина. Й розвиток під час війни не повинен призупинятися.

 Нещодавно, відкрив чергову нову амбулаторію сімейної медицини  в с. Червоний Кут Буцької територіальної громади. Ми працевлаштували молоду пару сімейних лікарів з Вінницької області. А у 2022 році відкрили таку ж амбулаторію в с. Соколівка Жашківської громади. Також, особисто  відвідав 64 закладів освіти зі 129. Перевірив на наявність  найпростішого укриття, щоб діти мали можливість відвідувати  школу офлайн. У нашому районі, в переважній більшості шкіл- є укриття, інші працюють над їх дооблаштуванням . Діти навчаються за очною та змішаними формами. Маємо завдання, щоб першого вересня 2023 усі діти мали змогу навчатися безпосередньо в закладі освіти.

  1. Ви часто буваєте у гарячих точках. Нещодавно ми бачили, що Ви виїжджали до Бахмуту. Ви допомагаєте забезпечити необхідним тих, хто боронить нашу державу на лінії зіткнення? Одна справа – це організаційна робота в районі, а зовсім інша – діяти там, де «гаряче». Це цілком реальна небезпека. До цього можна звикнути?

Реальна небезпека для тих,  хто знаходиться там безпосередньо, та приймає участь у проведенні бойових дій. Я туди їздив для кращого розуміння проблем та потреб. Бо доки сам не побачиш,  не відчуєш, то і не зрозумієш в повному обсязі. Після, набагато легше говорити з волонтерськими організаціями та підприємцями. Наприклад, якщо ми приїздимо в район бойових дій та бачимо, що багнюка по коліна чи по пояс, то ми розуміємо потребу в автомобілях з високою прохідністю. Якщо навкруги все усіяно уламками, то автомобільні шини – це видатковий матеріал, і там потрібно цього багато. Якщо волога в бліндажах, то забезпечуємо близько 5 км чорної міцної плівки для їх облаштування. По штату, це все має ЗСУ надаватися, й надається, але воно не завжди розраховано на ті умови та потреби.

  1. В нашому місті знайшли прихисток багато переселенців з тимчасово окупованих міст та зон бойових дій. Відбувається моніторинг їх кількості?

Уманщина постійно приймає внутрішньо переміщених осіб. Є люди, які прибувають до нас самі, є ті, кого евакуювали ми. Нині біля 25 тис. ВПО в районі. Вони стоять на обліку і отримують всі соціальні гарантії від держави, органів місцевого самоврядування та волонтерських організацій. Ми підтримуємо їх. 22 березня товариство Червоний хрест в Умані, за нашого сприяння, доставило 20 тон продуктів харчування для 500 сімей ВПО. У співпраці з Червоним хрестом, ми забезпечили потужним генератором, на 500 кВт,  Монастирищенську багатопрофільну лікарню. І ще багато українських та міжнародних фондів та організацій, що опікуються нашими ВПО.

Протягом останніх двох місяців відбувається евакуація людей безпосередньо з Бахмутського напрямку Донецької області. Серед них і люди похилого віку та лежачі люди з різними хворобами.  Ми є демократичною країною, яка піклується про своїх громадян. Держава їх вивозить, а органи місцевого самоврядування приймають. Зараз по кожній громаді є підготовлені місця для внутрішньо переміщених осіб. Це здебільшого об’єкти комунальної власності, які не використовувалися. Вони зараз забезпечені теплом, водою та працюючою кухнею. Там люди отримують повноцінну допомогу.

8. Як вирішуються проблеми ВПО: з працевлаштуванням та житлова?

Багато технологів, інженерів, агрономів та інших фахівців в нашій країні стали ВПО. Деякі вже працюють на підприємствах Умані і власники дуже задоволені ними. Й, можливо, вони залишаться у нас на постійне місце проживання.

Якщо людина стоїть на обліку, вона може звернутися до центру зайнятості і там їй можуть запропонувати робоче місце, або йти працювати туди, де є вільні вакансії. Наші Уманські підприємства працюють, і це варто зазначити. Продовжується будівництво.

9. Багато сумних звісток з зон бойових дій надходить у родини уманців. Де знаходить слова та сили очільник військової адміністрації району, щоб співчувати, підтримувати та допомагати?

Адміністрація, голови місцевого самоврядування, депутати різного рівня намагаємося відвідувати прощання з нашими воїнами, бо найбільше, що потрібно сім’ям загиблих, – це повага до їхнього горя, вдячність загиблому герою, який віддав своє життя за нас.

Ще важливе значення має політика пам’яті. Тому мною ініційовано, разом з Центром комплектування та соціальної підтримки, встановлення районного Меморіалу пам’яті загиблих героїв, захисників, воїнів ЗСУ. Вже розроблено проєкт. І в місті Умань, за кілька місяців, буде встановлений такий Меморіал.

10. Умань – місто з багатою історією, що має декілька особливих перлин. Нещодавно відбувся круглий стіл присвячений діяльності парків України та Черкащини. Уманська «Софіївка» ділилася досвідом з іншими парками країни. На Вашій сторінці у ФБ навіть була публікація про це. Пане Ігорю, як оберігаєте цю перлину?

 Парк «Софіївка» має цікаву історію. Минулого року туристів майже не було. Софіївка – це  рукотворний парк. Ми сприймаємо його, як природній парк, але це не зовсім так. В ньому зібрано більше 4 тис. видів рослин з усього світу. Кожна з цих рослин потребує особливого догляду. До того ж багато рослин «конфліктують» між собою.

До війни в парку працювало 120 робітників, під час війни, вже не було кому доглядати. Завдяки співпраці з в. о. керівника «Софіївки» Володимиром Грабовим, парк вдалося зберегти та відкрити до нового сезону попри всі виклики. Там  волонтерили і працівники Уманської РВА і міської ради, залучали й освітян і небайдужих громадян, які займалися обрізкою дерев, доглядом рослин. Мені казали, що люди гинуть, а ти переймаєшся парком. Я відповідав, що на парк витрачаю пів відсотка свого часу, а якщо все ж не витрачати його, то потім ми будемо двадцять років відновлювати великими зусиллями. Тому, хочу подякувати керівництву парку та іншим небайдужим громадянам.

11. Ще Могила цадика Нахмана 1811р. пам‘ятка історії та культури Черкаської області, що приводить кожного року до України (саме в Умань) велику кількість паломників, іноземні інвестиції, підтримку. Навіть зараз, під час повномасштабного вторгнення російських загарбників, ніщо не зупиняє паломників з Ізраїлю від відвідин Могили. Рош га-Шана 2022 проходила у реаліях війни. І все пройшло добре. Що робила військова адміністрація аби святкування відбулося безпечним для гостей та уманців?

 Було багато обговорень в ЗМІ на цю тему. Зазначу, що державу сприймають наскільки вона спроможна гарантувати безпеку своїм громадянам, відвідувачам та туристам. Торік ми очікували до 10 тис., а приїхало близько 25 тис. паломників, незважаючи на війну, на святкування Рош га-Шана. Україна забезпечила їм належний рівень безпеки, організацію їхнього прийому, комфортного перебування. Кожен з паломників сформував думку, що Україна є сильна країна, яка  не тільки може протистояти росії, а й в цей час продовжує розвивати економіку та докладати максимум зусиль для безпеки своїх громадян та туристів.  Від цього візиту є надзвичайно потужний міжнародний ефект. В нас була дуже дієва співпраця з керівниками органів місцевого самоврядування, силових структур та органами охорони здоров’я. Ми в свою чергу здобули новий досвід реалізації таких потужних проєктів. Я думаю, що цього року минулорічний досвід стане нам в нагоді.

12. Ігорю Миколайовичу, вже скоро рік з моменту вторгнення російських окупантів в Україну. Синьо-жовтий прапор тепер є символом свободи і боротьби за незалежність, національної єдності, честі та гідності. За Вашими спостереженнями, як змінилося українське суспільство за цей рік?

Проявилися сильні сторони суспільства. Проявилося благородство, відповідальність, мудрість, бо будь який виклик, а війна – це надзвичайно великий виклик, він мотивує нас змінюватися, навчатися нового. Я вірю в перемогу України, сподіваюся вже у 2023 р., після якої нас чекає швидкий економічний розвиток.

13. Ми переможемо?

Так! Обов’язково!

Related Articles